Й взагалі, щастя складається з дрібниць, котрі супроводжують наше життя, головне — не забувати про це.
Сидячи тут, переді мною, ти пошепки розповідаєш, як все тоді було й молишся аби коло подій не зімкнулось.
Вона все ще намагається донести до людей, які не помічають тої краси, котра зовсім поруч, що потрібно цінувати кожну мить, адже людині не судилося знати, коли саме згасне її свічка...
Можливо все дещо бува затягнуте й відзеркалено ускладнене, але то ненавмисно. Бо я сам не розумію — звідки в тій тиші стільки голосів?
Ми ніяк не реагували на безконтрольовані зникнення. Аж тепер самі себе виправдовуємо.
Може дійсно, хай ліпше довше тримається та забобонна зима, збираючи до купи сумних грішників, ніж мені потім їх шукати.
Хто вона? Така суперечлива, неначе приречена тінню блукати в тому храмі покаяння вічно...
Залиш повсякденність на час відпочинку. Лежи лисицею в норі, закутана в тепло.
Знаєш, коли обов'язки на території твого сьогоднішнього перебування розростуться алеєю кактусів, приїзди, не повідомляючи.