Сподіватимусь, моя ініціатива вплине на їхню розсудливість. Звісно ж, я не чекатиму чергу каяття. Я їх так всіх давно пробачив.
Добре, коли ось так виховані всі присутні й було б ще краще, аби частіше, без жодних важливих справ, ми збиралися. Бо ж то неоціненність втрат ми усвідомлюємо запізно.
Так, вибач, я усвідомлюю, кожен має сам собі визначати міру добра, котрою він ділитиметься. Дякую тобі за прозорість досвіду, за той ентузіазм втілення добрих справ. За вплив на тих, хто вчиться озиратись на твоєму прикладі.
Й взагалі, щастя складається з дрібниць, котрі супроводжують наше життя, головне — не забувати про це.
Сидячи тут, переді мною, ти пошепки розповідаєш, як все тоді було й молишся аби коло подій не зімкнулось.
Вона все ще намагається донести до людей, які не помічають тої краси, котра зовсім поруч, що потрібно цінувати кожну мить, адже людині не судилося знати, коли саме згасне її свічка...
Можливо все дещо бува затягнуте й відзеркалено ускладнене, але то ненавмисно. Бо я сам не розумію — звідки в тій тиші стільки голосів?
Ми ніяк не реагували на безконтрольовані зникнення. Аж тепер самі себе виправдовуємо.
Може дійсно, хай ліпше довше тримається та забобонна зима, збираючи до купи сумних грішників, ніж мені потім їх шукати.