Як запустити власний культурний продукт? Поради від комунікатора ГОГОЛЬFEST

Комунікатор фестивалю ГОГОЛЬFEST і Центру сучасного мистецтва «ДАХ» Богдан Яремчук розповів як успішно запустити та вивести на орбіту культурний продукт.

Я мав би бути програмістом після того, як закінчив Київський політехнічний інститут, але люди цікавіші за комп’ютери. Сьогодні, в контексті ГОГОЛЬFEST та ЦСМ «ДАХ», я – посередник між культурними проектами та людьми, своєрідний дилер.

Тривалий час я не мав уявлення що таке культура, як мистецтво впливає на людину. А потім я потрапив у театр і зрозумів, що культура допомагає віднайти зв’язок із самим собою, а мистецтво дає можливість краще зрозуміти свою внутрішню структуру.

Всі ми – рибки

За час масових репресій, у 30-х – 50-х роках, знищили багатьох людей, які могли продукувати ідеї, думки та формувати українську культуру. Коли сьогодні я дивлюся на розбиту дорогу – бачу прямий зв’язок із цим, адже життя формується з цінностей на яких зростає людина. Якщо раніше я був злий на людей за поведінку на дорозі чи у черзі, то сьогодні розумію, що першопричина – у стані культури.

Всі ми − рибки, які плавають у воді, і в залежності від того, яка ця вода – такі і рибки. Ми вбираємо все, що відбувається навколо, стаємо частиною простору в якому живемо. Від того якими словами ми мислимо залежить те, що робимо, а те що робимо – формує нашу дійсність.

Ефект пігулки

Сучасне мистецтво в мене асоціюється з автомобільним демонтажем. Ти приходиш, бачиш різні запчастини і розумієш, що саме цієї деталі не вистачало, аби полагодити якийсь механізм в собі, аби з’єднати в одній системі різні клаптики світогляду.

Цільова аудиторія культурних проектів – це люди, які постійно ставлять питання до себе та Всесвіту. Хто я? Навіщо я? В якому часі живу? Мистецтво дає можливість проковтнути пігулку у вигляді вистави або перформансу і відчути ефект: тебе або розбере на частинки і складе заново, або тимчасово кудись викине з реальності. Суть у внутрішньому процесі. Коли ти його переживаєш – виходиш за існуючі горизонти світу в собі, відкриваєш нові «краєвиди».

Сила фейсбуку

Для запуску культурного продукту важливо розуміти як влаштована мережа знайомств навколо тебе, які інтереси в ній переважають. Свого часу, Facebook допоміг мені намалювати першу соціальну «мапу» Києва. Я додавав людей, чиї думки були для мене цінними, слідкував за їхніми реакціями на світ та події. Це дало змогу орієнтуватися з ким, про що, та як говорити. Комунікація – це фундаментальна річ при запуску культурного проекту.

Система ліхтарів

В Україні є запит на культурну реформацію міст. Децентралізація, яка зараз втілюється в державі, сприяє інтенсивнішому розвитку культури на місцевому рівні.

Тривалий час основна частина культурного життя країни відбувалася суто в Києві. Це ніби як така модель освітлення, коли на все місто одна потужна лампа в центрі – світла багато, але вистачає не всім. Та якщо замість одного великого прожектора зробити систему ліхтарів по всій території – ефективність освітлення буде відчутна кожному.

Зараз історія ГОГОЛЬFEST має продовження в Івано-Франківську, Маріуполі, Вінниці. Це лише початок великого проекту ГОГОЛЬFEST Inoculation, ідеєю якого є запуск локальних ініціатив на міжнародному рівні. Аби такі проекти з’являлись у містах, важливо щоб існувала місцева команда культурних менеджерів, котрі спроможні на відповідальні рішення. У випадку з ГОГОЛЬFEST, cаме вони дають старт проекту та ініціюють діалог між містом, владою та київською командою фестивалю, формують запит та працюють з місцевим контекстом.

Механізм комунікації

Комунікувати – це осмислити, відчути культурний продукт, а потім дати лаконічний фідбек про «тест-драйв». Описати свій емоційно-раціональний досвід від взаємодії з продуктом.

Що стосується комунікації на сайті та в соцмережах, то потенційному глядачеві важливо забезпечити алгоритм дій – від першого погляду на супровідне зображення, до зрозумілого механізму як взяти участь (зареєструватися, купити квиток онлайн).

Про цінне

За моїми спостереженнями, безкоштовне представлення культурного продукту в межах Києва не має цінності для відвідувачів. Якщо щось коштує 0 гривень, то сприйняття формує відповідні очікування від події. Враховуючи ритм міста та насиченість, люди обережно вирішують куди йти та що відвідувати. Відповідно, з більшою вірогідністю надають перевагу івентам, на які квиток коштує 200+ гривень. Бо так надійніше. Виключенням є події, на яких виступають друзі чи друзі друзів.

З досвіду роботи в театрі видно, що 50% аудиторії, які бронюють квитки з метою оплати на місці − не доходять на подію. Причини різні: забув, забив, щось завадило. Коли ми платимо за щось – це найкраще нагадування.