ПАВЛО КОРОБЧУК: «Чим раніше вас почнуть критикувати, тим краще»

Попри переконання Павла Коробчука, що література в Україні не є такою модною як музика, він все одно своє життя присвятив як другому, так і першому. Відтак, Павло – сучасний український письменник, музикант і журналіст. У свої тридцять три хлопець здобув чимало нагород, переміг у багатьох конкурсах і літературних слемах. Його бібліографія налічує понад десять книг, здебільшого поетичних збірок, але, як виявилось, його творчість починалась із музики!
У розмові з TalentsCollection Павло розповів, яке місце у його житті займає музична діяльність і які східні прийоми він застосовує у своїх поезіях. Також хлопець поділився цінними порадами про те, як можна удосконалити свій текст, яка має бути критика та як знайти видавця. Думки про успіх у розумінні творчої людини та інше читайте у нашому інтерв’ю.

«ЄВРОПЕЙСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ, НАСПРАВДІ, ПРИНЕСЛА В ЛІТЕРАТУРУ МАЛО ПОЕТИЧНИХ ТЕХНІК»

– Якій діяльності Ви наразі приділяєте більше часу: літературі, музиці чи журналістиці?
– У кожен період життя по-різному. Здебільшого мене ідентифікують як поета. Хоча останнім часом я мало уваги приділяв літературі. І взагалі – майже відійшов від написання художнього письма: за цей рік написав всього одне оповідання і три-чотири вірші. Щоправда, в мене в голові вже є заготовка нового роману, тож я потрохи пишу його, хоча й не знаю коли реалізую.
Все-таки основна моя діяльність зараз – музична. Це я щойно, до речі, зрозумів. Зі своїм теперішнім гуртом «StrOom» ми багато працювали цього року. А ще з групою «The Velvet Sun» я брав участь у цікавому поетично-музичному дійстві: вже понад десять разів ми презентували виставу за творчістю Емі Вайнгауз. Під час цих заходів я читаю свої вірші, які тематично перегукуються з творчістю британської співачки, а «The Velvet Sun» виконують її пісні.
І, звісно, журналістикою займаюсь: нещодавно почав працювати у проекті «ЧЕСНО. Фільтруй суд!», а до цього більше року працював на «Радіо Свобода».
Все ж – хочу повернутися до літератури, приділяти їй більше часу.
– Ваші твори перекладені багатьма мовами. Якою мовою Вам найбільше імпонує звучання?
– Це правда. Перекладів вистачає: італійською, англійською, німецькою, польською, словацькою, російською, білоруською, литовською та сербською. Але я не всіма мовами слухав свої твори і, звісно, не всі мови розумію.
Мені дуже сподобався переклад Сергія Прилуцького білоруською. У них така грайлива мова! Він переклав кілька віршів. І я, власне, чув як вони звучать – дуже круто. Також подобається німецький переклад. Мене колись запросили в Німеччину на «Literaturwerkstatt Berlin», куди з’їжджаються поети з усього світу: там автори зачитують свої твори рідними мовами, а перекладачі – німецькою, і фіксують ці вірші на сайті. Виходить багатомовний сайт поезії.. Це дуже масштабний проект, у якому зібрано десятки, можливо й сотні мов: крім звичних, корейська, фарсі (перська), африканські тощо.
А ще, думаю, італійською має звучати класно, бо мова сама собою красива.


Вистава за мотивами Емі Вайнгауз з групою «The Velvet Sun». Фото: Facebook 

– Раніше в одному зі своїх інтерв’ю Ви казали, що пробуєте східні практики у письмі і вони Вас все більше приваблюють, то як зараз із цим? Чи є такі праці у доробку?
– Так, було таке. Східними мовами я не писав, хоч і навчався на сходознавстві в КНУ ім. Т. Шевченка, але в студентські роки чимало досліджував, читав і трохи перекладав зі східного. З їхніх поетів мені найбільше подобався Румі.
Якщо деталізовувати, у історії східної поезії є дуже багато цікавих технічних ходів, які мені подобаються. Адже європейська цивілізація, насправді, принесла в літературу мало поетичних технік: італійський та англійський сонет, коломийки, гекзаметр. А на Сході дуже багато такого: рубаї, газелі, хоку, агеку тощо. І є одна цікава річ, яку я ніде в українській поезії не бачив: на Сході є таке римування як ненаголошене – це коли римуєш: «блузку-бузку». Так, візуально це рима, але склади ненаголошені і на слух це звучить трохи різкувато, та у всьому вірші виглядає дуже класно, як на мене. У мене в доробку є 5-6 віршів українською мовою написаних саме такою східною манерою.

«ДЛЯ МЕНЕ УСПІХ – ЦЕ ЯКІСНО НАПИСАНИЙ ТЕКСТ»

– У Вашому розумінні «успіх» – це тиха речовина. Чи не змінилася Ваша думка?
– Це, напевне, одне з найважливіших питань для будь-якої творчої людини: «що таке успіх?». У кожного своє розуміння. Це просто якісний твір, чи те відчуття, коли на твій захід прийшли аж 500 людей, або ж величезні продажі книжки. Хтось вимірює свій успіх кількістю лайків у Facebook.
Для мене успіх – це насамперед якісно написаний текст. Це найважливіше. Тому, гадаю, для інших творчих людей класно написана картина або зіграна пісня мають бути справжнім досягненням.
Є ще така думка, що успіх – це ще й кількість правильного піару, розголос про тебе. Я не прихильник такої думки, але інколи додаткова діяльність займає більше часу і вимагає більше зусиль, ніж, власне, сама творчість. Мені важлива якість твору, але для багатьох людей піар - понад усе: вони думають, що коли ти знявся в кліпі, хоча це не має стосунку до твоєї діяльності, чи зробив ще щось круте, то значить ти – успішний.
От нещодавно моє фото надрукували в українському чоловічому журналі «L'Officiel Hommes» і, можливо, для декого це теж віха успіху, але для мене це просто приємний бонус. Текст – важливіший. Напевне, мені бракує цієї популярності, як і майже всім інших українським письменникам. Можливо, мені навіть варто трішки більше над цим працювати.
Також багато часу займають різні поїздки, презентації. Десь третину творчої-не творчої діяльності. Цього року я об’їздив понад тридцять міст за дев’ять місяців, а це так виснажує! Хоча, така кількість поїздок у мене уже років десять. Нещодавно я читав в одній бізнес-книжці історію про людей, які виробляють шкіряні пояси. Там йшлося, що просування їхньої продукції займає 70% часу. Тобто на створення поясів припадає всього 30%. Так само і в літературі – видання книжки й інше забирає багато зусиль. Але ж найважливіше виготовити цей пояс.


Павло на сторінках журналу «L'Officiel Hommes». Фото з FB-сторінки хлопця

– То за Вашими мірками Ви досягли успіху?
– Кілька разів я точно досягав його, свого внутрішнього відчуття успіху. Наприклад, коли дописав мій перший роман «Море для шульги», то два дні ходив, мов у тумані. В юності таке ж відчуття було після прочитаних книг, як-от після Камю. Можливо, це виділяються якісь гормони задоволення. Взагалі, задоволення від виконаної роботи – важливо. Тому – так – я досягав успіху, коли писав той чи інший вірш, абощо.

«Я ПЕРЕКОНАНИЙ, ЩО ДЕСЯТКИ ІНШИХ ПИСЬМЕННИКІВ ЗАСЛУГОВУЮТЬ НА ТЕ, ЩОБ ОТРИМУВАТИ БІЛЬШЕ ПРЕМІЙ, РОЗГОЛОСУ І ПРИХИЛЬНИКІВ. ВАЖЛИВО ПІДТРИМУВАТИ СВОЇХ КОЛЕГ, ДОПОМАГАТИ ЇМ»

– Яким Ви бачите свого ідеального читача?
– Я багато думав про це, але одного так і не знайшов. Мабуть, свій стиль і характер письма в мене вже сформувався, але іноді я пишу дуже динамічні тексти, іноді дуже спокійні, іноді це герметичні вірші. Тобто одного загального орієнтиру в мене немає. Мені здається, що це має бути просто людина, яка цікавиться літературою. Ось такий маркер.
Одна Ваша прихильниця написала у Facebook, що Ви читаєте і говорите, наче психотерапевт чи священик. Ви погоджуєтесь із цим?
Можливо, це через мою манеру говоріння на публіку, – (сміється). Коли я читаю на публіку, то намагаюся слухати свій голос і мені, справді, здається, що він звучить, як з колонок. Можливо, це вже 15-літня практика: завжди налаштовуюся на лагідніший тон.
Я, до речі, у шкільні часи співав зі шкільним хором у Драмтеатрі Луцька, звідки я родом, на Обласному волинському конкурсі хорів. Ми не перемогли, але було епічно. Тому, можливо, ще з тих часів залишився цей православний баритон, – (сміється).
– Ви постійно берете участь у багатьох конкурсах, слемах. Чи вважаєте Ви їх ефективними?
– Слеми, конкурси допомагають залучити ще більше слухачів до своєї творчості, вони допомагають людям краще пізнати автора, а ще, можливо, саме завдяки такому факту згодом вас запросять виступати на якомусь фестивалі.
Мені приємно перемагати в конкурсах, бо в той момент я розумію, що якщо мене вибрали значить я заслужив це, адже доклав чимало зусиль. Наприклад, за останню збірку «Хвоя» я отримав премію Бориса Нечерди. Мені цей факт дуже лестить, бо премія крута, а я провів сотні годин за написанням цієї книжки і її презентаціях. Але, насправді, не тільки я заслужив цю премію. Багато інших поетів, старших чи молодших поколінь, заслуговують значно більшого розголосу. В Україні література не така модна як, скажімо, музика чи кіно. Я переконаний, що десятки інших письменників заслуговують на те, щоб отримувати більше премій, розголосу і прихильників. Важливо підтримувати своїх колег, допомагати їм.


Остання збірка віршів Павла «Хвоя». Фото: starylev.com.ua 

«ТРЕБА БАГАТО ЧИТАТИ І ПРИ ЦЬОМУ ПАРАЛЕЛЬНО ПИСАТИ […] ЦЕ Ж І Є ТЕ, ЧИМ МАЄ ЗАЙМАТИСЯ ПИСЬМЕННИК»

– Як порадите вдосконалювати свої тексти?
– Звісно, багато читати. В юності на мене дуже вплинули німецькі поети поч. ХХ ст.: Рільке, Целан, Тракль. І це важливо! Тому треба читати багато класної визнаної літератури. Бродський склав список обов’язкових книг для прочитання, який складається з імен авторів різних епох. Цей перелік він підписав такою фразою: «Щоб з вами взагалі було про що говорити, ви маєте ознайомитися принаймні з цим списком». А там близько двохсот імен! Це добряче великий список. Я й сам не всіх читав, десь половину. Звісно, можливо, він з іронією це зробив. Але читати дійсно треба багато і при цьому паралельно писати. Бо якщо ви прочитаєте твори двохсот авторів, а потім спробуєте щось написати, то може вийти щось не те. А роблячи це паралельно ви відчуватимете вплив того чи іншого автора, наприклад Есхіл вплине по-одному, Шекспір по-іншому, а з роками виробиться власний стиль. Тому треба читати-писати, писати-читати. Це ж і є те, чим має займатися письменник.
Останнім часом я багато думаю про те, що дуже важливо мати власний стиль написання. Коли хтось каже прізвище письменника відразу має виникати асоціація з його манерою. Наприклад, кажемо «Пастернак» чи «Прохасько» і згадуємо його манеру письменництва, а не обличчя письменника чи біографію. Тому потрібно працювати над своїм стилем і з роками він ставатиме кращим і кращим.
– Яким має бути текст, щоб його взяв видавець? Чи є якась формула?
– Ні, формули немає. Є різні видавництва і, відповідно, вони зацікавлені в різній літературі: масовій, елітній, академічній. Тому однієї формули однозначно немає. Багато письменників відходять від спроб написати вічні тексти, а пишуть художньо-белетристичну літературу. Наприклад, Андрій Кокотюха постійно пише багато романів, виписується, пропонує роботи видавництвам і став дуже затребуваним автором, попри чисту белетристику, в доброму її розумінні. Однієї відповіді немає.
Допомагають конкурси, виступи, тусовки у середовищі інших письменників-колег. З кожним роком стає простіше знайти видавця, бо вони починають помічати авторів, які продовжують займатися літературою. З часом видавці взагалі починають боротися за топових письменників. В Україні є 10-15 прізвищ за які видавці борються і змагаються у гонорарах – хто більше запропонує. А це вже дуже класно!
– Якщо твори не критикують, то чи можна їх вважати вдалими?
– Я думаю, що критика має бути. Якщо твори ніхто не критикує, то значить їх або взагалі ніхто не бачив, або вони не вразили нікого. Твір має залишити слід, запам’ятатися. Чим раніше вас почнуть критикувати, тим краще. Це відсіє людей вразливої натури, які не готові до зауважень, вони або перестануть писати взагалі, або почнуть писати собі «у шухляду». Але цього не варто боятися. Звісно, і критики можуть бути не дуже компетентними, як-ото якась бабуся з городу каже тобі: «Шо то ти таке написав?! Та ви всі наркомани!», – (сміється). Критик має бути теж якогось рівня і ділитися суттєвими зауваженнями. Чим швидше ви зіткнетеся з цим, тим швидше зрозумієте свої помилки: стилістичні, граматичні й узагалі творчі.


Під час презентації книги. Фото: Facebook

«ДУЖЕ ВАЖЛИВО МАТИ ВЛАСНИЙ СТИЛЬ НАПИСАННЯ»

– Поділіться творчими планами! Над чим працюєте зараз?
– Я хочу дописати врешті роман, про який говорив на початку розмови. Засісти на місяців п’ять і просто писати. Я не знаю який це буде жанр, але, швидше за все, роман розповідатиме про покоління людей, яке виросло у період незалежності України, це майже тридцять років. Основні точки життя: прийняття Конституції, можливо, буде обіграно Майдан або війна. Життя кількох головних героїв через призму головних потрясінь часів незалежності.
Є музичні плани. Я довго думаю про те, щоб створити свою рок-групу, де я знову буду вокалістом, як і в юності. У мене є кілька добрих музичних текстів і якісь мелодії завжди крутяться в голові. Власне, свою творчу діяльність я починав із музики як вокаліст. Колись у школі я організував свій гурт. Пам’ятаю, ми, школярі, виступали на відборі «Червоної рути» у 2000 році у Палаці культури, де зайняли третє місце. Навколо нас були панки, рокери, репери, а ми були 15-літніми романтиками. Хочеться більше вернутись до музики, – (посміхається).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Юрій АНДРУХОВИЧ поділився порадами для письменників-початківців.